Коли під палючою літньою спекою Ріхіто Тацуно зустрів поруч із будинком ледве живого чоловіка, який з останніх сил брів дорогою, тримаючись за паркан, він не підозрював, що йому попався справжнісінький 450-річний вампір. Безневинний, добросердий Ріхіто запропонував стражденному незнайомцю води, чим і вирішив свою долю. Безкорислива щедрість п'ятирічного Ріхіто вразила стомленого роками самотності вампіра в саме серце або, точніше, в самий шлунок.

Відтоді минуло десять років. Весь цей час вампір Раммару Морі честю і правдою трудився на благо сім'ї Тацуно, яка тримає громадську лазню. Виникає закономірне запитання «чому?». Чому Морі так і не з'їв хлопчину, який повністю в його смаку? Чому досі животіє в тухлій глушині, коли міг би жити де завгодно? Відповідь криється в тому факті, що всі вампіри трішечки гурмани. У кожного є свої уподобання в «їжі». Ось, наприклад, Раммару суворо віддає перевагу 18-річним незайманим, знайти яких стає дедалі складніше. Чого дивуватися, що в умовах дефіциту Раммару просто вирішив простежити, щоб страва була готова вчасно і не зіпсувалася!